«Весь світ – театр, а люди у ньому – актори…»

Від 02.04.2012

Цього тижня людство відзначало Всесвітній день театру. Театральне ремесло вже багато століть є для більшості з нас майже утаємниченим, і далеко не кожному дано його осягнути. Однак саме театр дав поштовх до розвитку інших видів мистецтв, нині дуже популярних, приміром кінематографу. Та зрештою я не про театр у класичному розумінні, бо не можу давати театральному мистецтву якісь характеристики, бо в ньому повний профан. Я про інший театр.

Усім відомий вислів Уільяма Шекспіра – «Весь світ – театр, а люди у ньому – актори...». Мабуть лише за цю фразу ми можемо вважати Шекспіра генієм, адже так влучно описати наше з вами життя міг тільки той, хто вміє подивитися на світ, на людей, на себе з боку та побачити зміст цього дійства під назвою життя.

Протягом цього тижня ми стали свідками кількох резонансних подій у країні, які так чи інакше, але можуть бути красномовними ілюстраціями нашого сьогодення. Перше – історія молодої дівчини Оксани Макар. Згвалтована та живцем спалена дівчина з Миколаєва вже протягом двох тижнів була героїнею більшості випусків новин на телебаченні, про неї писали у пресі, на сторінках Інтернет-видань. На жаль... врятувати її не вдалося. Вона померла зранку 29 березня у Донецькому опіковому центрі.

Про історію Оксани знають, мабуть, усі, а тому переповідати її не будемо, однак хочеться звернути увагу на появу у ЗМІ кількох десятків матеріалів, у яких йшлося про її життя та її родину. В них вказувалося на те, що молода дівчина була ледь не проституткою, а всі її рідні мають досвід перебування за гратами (батько та вітчим і нині перебувають у місцях позбавлення волі). Зрозуміло, що ця інформація мало у кого змінила ставлення до самої трагедії у житті дівчини, однак у тих повідомленнях між рядками можна було прочитати намагання підштовхнути читача до думки, що події, які мали місце 10 березня у Миколаєві, були наслідком способу життя Оксани. І це дивно. Як можна навіть натякати на якісь виправдальні, нехай умовно, обставини звірячої поведінки трьох молодиків? Чи у нас уже звикли знаходити виправдання злочинцям?

Історія Оксани Макар радше є ілюстрацією нашого сьогодення, коли тисячі українських дівчат і хлопців не можуть себе знайти у цьому житті. І, на жаль, часто їх життя «ламається» на самому початку.

Яскраве підтвердження цієї тези я знайшов, читаючи інтервʼю героїв іншої історії, яка цього тижня стала чи не однією з найбільш обговорюваних у країні.

Мова йде про Юру та Діму, хлопців, що роками працювали на нелегальних «копанках» (закинуті шахти) на Донеччині. Про них та їх родини було знято документальний фільм «Шахта №8», режисером якої є естонська журналістка Маріанна Каат. Цей фільм мав бути показаним в Україні в рамках конкурсної програми фестивалю документальних фільмів "Docudays". Однак на вимогу українського співпродюсера стрічки Олени Фетісової, він був знятий з конкурсної програми. Однак організатори "Docudays" вирішили презентувати фільм поза конкурсом. До Києва прибули і обидва герої стрічки Юра Сиканов та Діма Оприщенко.

У інтервʼю Українській правді хлопці розповіли, що після того, як фільм уже був знятий і про нього стало відомо, їх викликали до міліції. Мати Юрія позбавили материнських прав, а тому хлопець переховувався, адже на той момент був ще неповнолітнім (нині йому 19). Однак, що найбільше вразило, так це теза про керівництво шахти. Подаємо цитату з інтервʼю: "Коли фільм по інтернету дійшов до уряду, прийшов лист з прокуратури у наше місто, щоб прокуратура розібралась, як це малолітки працюють у шахтах. Міліція нас викликала, брала свідчення. А ті, на кого ми працювали, зараз під слідством. Виходить, що через нас. А ми у цій справі йдемо як потерпілі", – розповів Юра. Хлопець не розуміє, чому саме директори шахт виявилися "крайніми" у глибоких соціальних проблемах.

"Я не знаю, чому цих начальників шахт зараз звинувачують. На той момент вони нас виручили. А якби не було цієї роботи на шахті? Ми б що, пішли красти? І зараз сиділи би не на фестивалі, а другу чи третю ходку парились...", – каже він.

"От мій вітчим сидить за пограбування. Грабував тазики, каструлі, до підвалу комусь залізе... Все, щоб потім продати і випити. Якби ми не працювали, ми, може, стали б такими ж. Якби нам не дали роботи, то жити ж за щось треба було б...", – додає Юрій.

Хлопці обрали для себе складний шлях, однак не крали, не порушували закон (хоча роботу у нелегальній шахті навряд чи можна назвати законною), а намагалися працювати, щоб заробити на кусень хліба, при цьому ризикуючи життям. А якщо б умови були менш сприятливі, копанок не було б, іншої роботи знайти підлітку практично неможливо... черговий показник у підлітковій злочинності УМВС?

Тим часом, виявляється, люди в Україні можуть роками боргувати державі мільярди гривень, і нічого... В списку найбагатших людей України та Світу. Днями «Економічна правда» опублікувала статтю під назвою «Олігархи заборгували мільярди за газ». У ній, зокрема, наводиться ряд цікавих цифр. Так, підприємства, що входять до групи компаній очолюваних Віктором Пінчуком, боргують «Нафтогазу України» 650 млн. грн. Однак ці кошти поки сплачувати ніхто не збирається, адже справи знаходяться у судах.

Підприємства підконтрольні Дмитру Фірташу, боргують тому ж «Нафтогазу» близько 2,1 млрд. грн. Хоча в результаті кількарічних судових розглядів нині сума дещо скромніша, однак заборгованість має місце.

У підприємств підконтрольних Рінату Ахметову, також є борги перед постачальниками газу, але як і у двох попередніх випадках, рішення судів не дають нам надії на отримання державною цих коштів.

Одночасно, у 2011 році за спожитий газ населення заборгувало лише 337,7 млн. грн. При цьому рівень розрахунків становив 93,9%.

Варто нагадати, що минулого року Верховна рада списала кілька мільярдів гривень боргів енергогенеруючим компаніям в Україні. Усе це вкупі, якщо порахувати, свідчить про те, що в Україні вчасно сплачувати за послуги має лише населення. Інша верства громадян у цьому питанні має іншу опцію.

І, мабуть, саме вона дає змогу декому досягати чималого зиску, для себе, зрозуміло. Так, днями журнал «Фокус» оприлюднив рейтинг «200 найбагатших людей України». Як виявилося, за рік Дмитро Фірташ зміг подвоїти свої статки. А в країні ж криза. Та і в Європі. І в Світі.

На жаль, ми з вами вже давно виконуємо ролі другого чи навіть третього плану, якщо так можна висловитися. А головні ролі чітко розписані, і, здається, далеко наперед. Хтось ладен робити що завгодно заради кусня хліба, заради надії на якесь краще майбутнє, надії на спокійне життя, затишну оселю... Хтось не може у вирі сьогодення знайти себе і опиняється над прірвою. Комусь пощастить. Але таких небагато. Хтось «впаде»... і таких дедалі більше. А хтось має усе, займається благодійністю, презентує державу за кордоном. Однак йому начхати на долю тисяч хлопців і дівчат, які, можливо, мали б надію на щось краще, якщо б у бюджеті вистачало коштів на... Не знаю, це перелік мабуть буде дуже довгий – чого не вистачає, та держава має створити умови, коли людина обирає не менше зло, а обирає між кращим і гіршим.

Історія хлопців з Донбасу зводиться до банального: красти або працювати в копанці, яка будь-якої миті може стати для тебе могилою. Це альтернатива?

Можна взяти за приклад і Закарпаття. Десятки тисяч людей на заробітках. Працювати в краї з офіційною зарплатнею у неповні дві тисячі гривень мало хто захоче, на ці гроші неможливо прогодувати родину. Можна ще возити контрабанду через кордон: грошей більше заробиш, ніж будь-де. Але ж можна і погоріти. Ще можна влаштуватися на якусь посаду і «вирішувати питання» за відповідну «подяку». Але ж і там може прийти УБОЗ або СБУ.

Відсутність реальної альтернативи, а що головне – легальної та суспільно корисної нині є чи не головною проблемою для України. Влада формально бореться за те, щоб змінити стан справ, однак реально ситуація лише погіршується. Заміну актора другого чи третього плану у трупі мало хто помітить. От і історія Оксани Макар нині у всіх на устах, але вже за кілька тижнів більшість про неї забуде, а ще за рік вже і не згадає. Нам і надалі буде більш цікаво, – що купив Ахметов, який ляп знов допустив Янукович...

Хоча цим ми мало відрізняємося від більшості сучасних держав світу, однак там, принаймні, створені умови, коли громадянин має право обирати між добрим і поганим, а не з двох лих.

Віктор ЛАЗОРИК