Нова Верховна Рада запрацювала
Сюрпризів
у перший робочий день Верховної Ради VIII скликання ми так і не
дочекалися, хоча вони таки могли бути. Більшість, яка сформувала
коаліцію з рекордної кількості депутатів (302-х, а це конституційна
більшість), – багатообіцяючий початок.
Поки без несподіванок
У четвер, 27 листопада, депутати нового парламенту вперше зібралися, однак далеко не в повному складі. Зрештою, цим уже нікого не здивуєш, головні ж дійові особи були напоготові. Мова йде про Володимира Гройсмана та Арсенія Яценюка, які мали посісти крісла голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра відповідно.
До цього оголосили про створення шести фракцій та двох депутатських груп: до фракції «Народного фронту» увійшли 83 нардепи; «Самопомочі» – 32; «Опозиційного блоку» – 40; Радикальної партії – 22; а до фракції «Батьківщини» – 19 депутатів.
Крім того у Верховній Раді оголосили про створення двох депутатських груп: «Економічний розвиток» (на чолі з екс-регіоналом Віталієм Хомутинником) та «Воля народу» (керівник Ігор Єремеєв). У кожній із них – по 19 депутатів.
Станом на вечір четверга залишалося 39 позафракційних депутатів, однак у «Опозиційному блоці» запевнили, що їхня фракція ще має суттєво зрости – мабуть, за рахунок тих-таки поки що позафракційних.
Питання складу уряду та керівництва комітетів Верховної Ради вирішили розглянути 2 грудня, а до того часу – узгодити всі кандидатури. Більшість із них була відома вже в четвер, однак, мабуть, по кількох позиціях (особливо в уряді) дійти згоди так досі й не змогли. Саме тому протягом цих кількох днів у Києві ще триватимуть досить цікаві переговори.
Більше про новий парламент поки важко щось написати, оскільки наразі його дії прогнозовані й логічні. Єдине, що бентежить, – так це конституційна більшість із 302-х депутатів. Вона, за логікою, має без проблем внести зміни до Конституції, про які вже говорять майже протягом року. Мабуть, чи не перше голосування за такі конституційні закони стане «лакмусовим папірцем» монолітності нової коаліції.
Програмна промова чи натяк на першість?
Мабуть, найбільший резонанс того дня мав виступ Петра Порошенка перед депутатами новообраної Верховної Ради. Виступ довгий і досить емоційний. Але певні висновки з нього можна зробити, точніше, визначити ймовірні дії української влади вже в найближчій перспективі.
Корупція – проблема №1. Із цим твердженням не посперечаєшся, і боротися з нею в Україні буде… іноземець. Петро Порошенко наголосив, що Національне антикорупційне бюро має очолити людина з-за меж країни: у неї буде перевага – вона не матиме зв’язків із українською політичною і бізнесовою елітою. Ця заява прозвучала також у контексті іншого висловлювання – щодо необхідності негайної реформи прокуратури та міліції. До речі, вже після засідання Ради в кулуарах нардеп Юрій Луценко зазначив, що загалом в Україні 5 іноземців можуть стати високопосадовцями, в тому числі й зайняти крісло генерального прокурора. Що для цього потрібно? Внести зміни у вітчизняне законодавство, про що сказав Порошенко. Але чи справді це стане виходом із тієї ситуації, яка нині спостерігається в більшості контролюючих, правоохоронних органів України? Один керівник, нехай і такого органу, як Національне антикорупцйне бюро, не зможе реально змінити ситуацію, не маючи на місцях по кілька перевірених, відданих справі підлеглих. Це як мінімум. Як максимум – треба не бюро створювати, а відмовлятися від усіх можливих явищ, що сприяють корупції: дозвільної системи, тендерів, держзакупівель, дотацій тощо.
Інша проблема – судова система. На неї не можна тиснути, однак на переконання гаранта Конституції, в цій Верховній Раді буде знайдено консенсус щодо реформування й цієї гілки влади. Воно має бути проведене одним із перших.
Третя важлива теза – мілітаризація України. Порошенко цілком очікувано заявив про збільшення воєнного бюджету на кілька наступних років і навіть зазначив, що «неминучою є певна мілітаризація суспільства – в здорових межах».
Питання вступу в ЄС та НАТО варто пропустити, до їхніх критеріїв ми за 5 років навряд чи дотягнемо, тим більше, якщо дійсно візьмемося відновлювати армію та змінювати систему управління державою. А от децентралізацію Президент підтримує. На його думку, якщо правильно провести цей процес, то країна стане сильнішою. Але про федералізацію – ні слова.
Термін придатності
Пафосні виступи в українському парламенті ми вже чули не раз, а от щодо їх реалізації… здебільшого були розчарування. Цього разу дуже багато залежить від спроможності коаліції в стислі терміни працювати ефективно. Бо, на прикладі закону «Про очищення влади», ми бачимо, що часто благі наміри, навіть за демократичної риторики, «виходять боком». Нові закони мають бути якісними з першого їх прийняття, а не після 20 – 30 змін, доповнень і т. д. Чи спроможна до цього нова Рада? Питання відкрите.
Але часу на відповідь не так багато. Якщо протягом 3-4 місяців нардепи не доведуть своєї ефективності, то, боюся, ситуація може суттєво погіршитися – як у парламенті, так і в країні. Часу «на розкачку» насправді дуже мало.
Віктор ЛАЗОРИК
Поки без несподіванок
У четвер, 27 листопада, депутати нового парламенту вперше зібралися, однак далеко не в повному складі. Зрештою, цим уже нікого не здивуєш, головні ж дійові особи були напоготові. Мова йде про Володимира Гройсмана та Арсенія Яценюка, які мали посісти крісла голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра відповідно.
До цього оголосили про створення шести фракцій та двох депутатських груп: до фракції «Народного фронту» увійшли 83 нардепи; «Самопомочі» – 32; «Опозиційного блоку» – 40; Радикальної партії – 22; а до фракції «Батьківщини» – 19 депутатів.
Крім того у Верховній Раді оголосили про створення двох депутатських груп: «Економічний розвиток» (на чолі з екс-регіоналом Віталієм Хомутинником) та «Воля народу» (керівник Ігор Єремеєв). У кожній із них – по 19 депутатів.
Станом на вечір четверга залишалося 39 позафракційних депутатів, однак у «Опозиційному блоці» запевнили, що їхня фракція ще має суттєво зрости – мабуть, за рахунок тих-таки поки що позафракційних.
Питання складу уряду та керівництва комітетів Верховної Ради вирішили розглянути 2 грудня, а до того часу – узгодити всі кандидатури. Більшість із них була відома вже в четвер, однак, мабуть, по кількох позиціях (особливо в уряді) дійти згоди так досі й не змогли. Саме тому протягом цих кількох днів у Києві ще триватимуть досить цікаві переговори.
Більше про новий парламент поки важко щось написати, оскільки наразі його дії прогнозовані й логічні. Єдине, що бентежить, – так це конституційна більшість із 302-х депутатів. Вона, за логікою, має без проблем внести зміни до Конституції, про які вже говорять майже протягом року. Мабуть, чи не перше голосування за такі конституційні закони стане «лакмусовим папірцем» монолітності нової коаліції.
Програмна промова чи натяк на першість?
Мабуть, найбільший резонанс того дня мав виступ Петра Порошенка перед депутатами новообраної Верховної Ради. Виступ довгий і досить емоційний. Але певні висновки з нього можна зробити, точніше, визначити ймовірні дії української влади вже в найближчій перспективі.
Корупція – проблема №1. Із цим твердженням не посперечаєшся, і боротися з нею в Україні буде… іноземець. Петро Порошенко наголосив, що Національне антикорупційне бюро має очолити людина з-за меж країни: у неї буде перевага – вона не матиме зв’язків із українською політичною і бізнесовою елітою. Ця заява прозвучала також у контексті іншого висловлювання – щодо необхідності негайної реформи прокуратури та міліції. До речі, вже після засідання Ради в кулуарах нардеп Юрій Луценко зазначив, що загалом в Україні 5 іноземців можуть стати високопосадовцями, в тому числі й зайняти крісло генерального прокурора. Що для цього потрібно? Внести зміни у вітчизняне законодавство, про що сказав Порошенко. Але чи справді це стане виходом із тієї ситуації, яка нині спостерігається в більшості контролюючих, правоохоронних органів України? Один керівник, нехай і такого органу, як Національне антикорупцйне бюро, не зможе реально змінити ситуацію, не маючи на місцях по кілька перевірених, відданих справі підлеглих. Це як мінімум. Як максимум – треба не бюро створювати, а відмовлятися від усіх можливих явищ, що сприяють корупції: дозвільної системи, тендерів, держзакупівель, дотацій тощо.
Інша проблема – судова система. На неї не можна тиснути, однак на переконання гаранта Конституції, в цій Верховній Раді буде знайдено консенсус щодо реформування й цієї гілки влади. Воно має бути проведене одним із перших.
Третя важлива теза – мілітаризація України. Порошенко цілком очікувано заявив про збільшення воєнного бюджету на кілька наступних років і навіть зазначив, що «неминучою є певна мілітаризація суспільства – в здорових межах».
Питання вступу в ЄС та НАТО варто пропустити, до їхніх критеріїв ми за 5 років навряд чи дотягнемо, тим більше, якщо дійсно візьмемося відновлювати армію та змінювати систему управління державою. А от децентралізацію Президент підтримує. На його думку, якщо правильно провести цей процес, то країна стане сильнішою. Але про федералізацію – ні слова.
Термін придатності
Пафосні виступи в українському парламенті ми вже чули не раз, а от щодо їх реалізації… здебільшого були розчарування. Цього разу дуже багато залежить від спроможності коаліції в стислі терміни працювати ефективно. Бо, на прикладі закону «Про очищення влади», ми бачимо, що часто благі наміри, навіть за демократичної риторики, «виходять боком». Нові закони мають бути якісними з першого їх прийняття, а не після 20 – 30 змін, доповнень і т. д. Чи спроможна до цього нова Рада? Питання відкрите.
Але часу на відповідь не так багато. Якщо протягом 3-4 місяців нардепи не доведуть своєї ефективності, то, боюся, ситуація може суттєво погіршитися – як у парламенті, так і в країні. Часу «на розкачку» насправді дуже мало.
Віктор ЛАЗОРИК
