Незабаром літо, пора відпусток, відпочинку. Однак для вдалого відпочинку необхідно мати певні кошти, яких наразі у більшості українців немає. Кажуть що виною усьому світова фінансова криза. Можливо. Але в Україні є інші чинники, що привели до того що більше половини громадян країни опинилися в прошарку бідняків, втративши протягом пів року і роботу, і збереження, і надію на якісь позитивні зрушення в державі.
Головною причиною усіх бід українців є діяльність українських політиків. Це є теза, яка мабуть ні в кого не викликає сумнівів. Великою мірою права Ксенія Ляпіна, депутатка від НУНС говорячи про те, що теперішні політики є віддзеркаленням українського суспільства (інтерв’ю на From-UA від 26.05.09). Однак, чи насправді українське суспільство вже настільки нагрішило, щоб мати собі за керманичів таких політичних діячів.
Наразі хочу звернути увагу на той інститут політичної системи, який покликаний перейматися і відповідно реагувати на усі біди що відбуваються в українському суспільстві – а саме уряд.
Досить важко в цілому мені, людині відносно освіченій, знайти якісь логічні дії що були спрямовані на реанімацію реального сектора економіки урядом протягом останніх пів року. Вже не хочеться казати про кредити від МВФ, бо про це чимало написано, а висновок один – за рік чи два ми «заспіваємо» - бо треба буде повертати ті кредити, які зараз фактично витрачені на оплату за попередні кредити і на проведення так званого рефінансування сумнівних банківських установ. Бо по іншому їх назвати важко. Реально гроші пішли на латання дірок в бюджеті і в ряді банків (питання чому вони так і не почали проводити подальшу капіталізацію, чому не видають кредитів, за нормальними відсотками, а не 25-40% річних, тим галузям які можуть працювати, але не мають обігових коштів). З боку уряду не відбулося жодного системного кроку в бік підтримки будівельної галузі, хімічної, металургійної, я вже не кажу про легку промисловість та сільське господарство.
Лише того тижня паті Тимошенко спромоглася згадати про місцеві бюджети та органи місцевого самоврядування. Запросили до Києва декілька тисяч голів сільських рад і пообіцяла робити усе, щоб на селі стало краще жити. Докладно цю риторику розписувати бажання не маю, однак досить революційно прозвучала заява прем’єра про те, що з 2010 року «100% податку на землю, 100% транспортного збору, 100% екологічного збору. Все це має бути в місцевому бюджеті» (Опубліковано на «Политсовет» від 27.05.09).
А де ж пані прем’єр досі була? Проблема місцевих податків і зборів вже десять років є проблемою, яку так і не можуть вирішити. Подібні наміри, якщо не помиляюся, висловлював ще за часів свого прем’єрства Віктор Ющенко. І що? «А віз і далі там». І мабуть там і залишиться. Активність Юлії Володимирівни направлена, в першу чергу, на передвиборну компанію, яка незабаром почнеться. А боротьба з корінними проблемами не ведеться. Я б хотів трохи звернути увагу на той факт, що більшість державних коштів освоюється в результаті проведення так званих «відкатів» - іншими словами, для того щоб та чи інша компанія могла виконати роботи що фінансуються з бюджету, то їй необхідно знайти відповідного чиновника, який керує на місці, або розподіляє з центру кошти на певний вид робіт, зацікавити його (від 5 до 20% від загальної суми контракту), і при позитивному вирішенні даного питання можна починати працювати. Це я привів приклад як відбувається на місцевому рівні. А ви собі уявіть коли подібні речі відбуваються на найвищому рівні, коли мова йде про освоєння не 200-300 тис. грн., а про 200-300 млн. грн.. От вам і відповідь на питання, чому чиновники працюють на зарплату в 4-5 тис. грн. і тримаються цієї посади, що й силоміць «не випреш».
Не хочу розписувати решту різноманітних схем та форм взаємодії в наших державних органах, однак веду до того, що питання щодо розподілу бюджетних коштів і співвідношення місцевих і загальнодержавних зборів варто було вирішувати ще багато років тому, бо окрім усього іншого існує проблема того, що бюджетні кошти стали предметом боротьби з тими місцевими політичними лідерами (мерами, головами райрад), шляхом не надання, або невчасного виділення субвенцій, субсидій, тощо.
Однак, враховуючи політичну ситуацію, ми можемо вести мову про те, що на проведення реформ часу не вистачає. За останні 5 років ми ще жодного разу не мали в парламенті стабільної коаліції, яка б всіляко підтримувала уряд, своєчасно приймала закони, необхідні для реформування і бюджетної системи, і податкового законодавства, і т.д.
А зараз ми усі маємо змогу спостерігати як уряд намагається усіляко залатати дірки в бюджеті. Але марно. От спробували приватним підприємцям «додати» видатків на 200 грн. щомісяця, для сплати до пенсійного фонду. Однак, 3 дні страйків і Тимошенко зрозуміла, що поспішила з непопулярними кроками, електорат втрачає. Підвищили акцизи на тютюн та спирт. Також не надто вдалий крок. Зрозуміло що пити і палити у нас не припинять, однак тапер більш популярними стають дешева горілка, часто сумнівного походження та більш дешеві сигарети. Відтак, загальна сума від підвищених акцизів не надто вплине на збільшення дохідної частини бюджету.
Ну можна і гральний бізнес згадати. Параліч в цій галузі привів нових звільнень, при чому не лише суто робітників ігрових залів, а й охоронців (компанії що надають охорону мають звільняти або відпускати у відпустки за свій рахунок до 50 % співробітників), прибиральниць, орендодавці залишаються без прибутків, а специфічно об лаштовані зали автоматів зараз швидко здати під щось інше, в переважній більшості є практично не можливим. От і порахуйте загальні недопоступлення. А якщо розпочнуться масові судові позови щодо від шкодування патентів та ліцензій? Ну то ще одна дірка в бюджеті.
Проблем є достатньо, усіх в одному матеріалі не охопиш. Однак цікаве інше – КРУ розпочала перевірку міністерств, і чомусь поки лине тих, які очолюють президентські висуванці. Ні, я не надто наївний щоб не вірити в висновки КРУ, бо скоріш за все вони в своїй більшості є правдивими, однак чому не перевіряють решту міністерств. Думаю в першу чергу було б варто потрясти вугільну галузь, мінпромполітики, те ж саме МВС, однак ні. Навпаки – міністр Луценко вже на роботі. А де в цивілізованому світі було б видно, що високо посадовець після подібного скандалу залишався б на посаді. Та ніде, тільки у нас, бо з політичною культурою досить суттєві проблеми, а точніше повна її відсутність.
От в результаті і виникає питання щодо того чим займається уряд Ю. Тимошенко? Газовими питаннями. Займається, що не відомо як будемо наступну зиму зимувати. А от про популярні в суспільстві кроки вона думає. Бо зараз усі сили будуть спрямовані на президентську компанію. Однак, і це не найголовніше. Тут проблема ще й з конституцією. Достатньо багато в ній є несумісних речей, особливо щодо співіснування президенту і прем’єра. А відтак необхідно провести зміни до конституції, щоб за умов президентства не воювати проти всіх, як це робити теперішній президент час від часу. І я йому вірю що він не хоче, однак змушений, бо умови такі. А от дисбаланс у владних вертикалях і горизонталях необхідно подолати і то чим найшвидше. Питання: чи вдасться? А з приводу цього є сумніви. Українські політики не змогли на початку кризи сісти за круглий стіл і визначити кроки за допомогою яких усі спільно будуть вирішувати кризові наслідки. Після цього зрозуміло, що жити з гаслом «влада заради влади і грошей» це про наших політиків. Усіх. А можливо насправді і ми самі українці такі самі, хочемо влади, грошей, поїсти, попити, а усе решта то не до нас. Сподіваюся що ні.
Віктор Л.
Комментариев нет:
Отправить комментарий