Так, багато хто не приїхав, тож особливого форсу, що так вражав гостей фешенебельного курорту, тепер не буде, проте свої родзинки й зараз є. Принаймні для пострадянського простору так точно. Той факт, що глава уряду Росії Владімір Путін відкриває черговий Економічний форум у Давосі, ЗМІ його країни подається як справжня історична подія: нарешті Росію визнано такою ж, як і всі інші провідні країни світу. Нарешті політики і бізнесмени Заходу прислухаються до думок російського лідера щодо боротьби з економічною кризою! А про рішучість колишнього російського президента у Москві складають легенди. Як сказав – так воно й відбувається.
Проте навряд чи варто бути таким переконаним оптимістом російської ролі в Давосі. Почнемо з того, що Владімір Путін навряд чи знає, як впоратись із економічною кризою. І в цьому плані він дійсно нічим не відрізняється від багатьох західних лідерів – поки що у світі хіба що шукають рецептів подолання хвороби, ніж застосовують їх. І тут лідери країн із сировинними економіками – такими, як Росія чи Україна, – взагалі можуть відпочивати на лижах. І чекати, поки такі рецепти знайдуть, поки вони спрацюють, поки знову почне розкручуватися маховик західного виробництва і західного ж споживання. А ось вже після цього вони можуть вступати у непросту конкуренцію за продаж своєї нафти і газу чи свого металу тим, хто буде цього потребувати у більших обсягах. Так що виступ Путіна в Давосі – це не виступ практика і навіть не виступ теоретика. Це виступ свідка. І нічого з цим не поробиш. Раніше треба було робити, коли гроші були.
А втім, не тільки ж у Владіміра Путіна проблеми. Свідками сьогодні є не тільки російські гості Давоса – чи українські. Свідками є і західні лідери, і капітани великої успішної промисловості, що змушені тут, у Давосі, визнавати власні помилки. Десятиріччями Давос був форумом успішних людей – і успішної економічної моделі. І раптом виявилося, що ця модель перестала працювати, що в Давосі говорили не про це. І тепер, коли на форум знову з’їжджаються люди, що роками говорили не про це, не варто очікувати від них якихось рятівних рецептів – тільки дискусії... Один з моїх колег влучно підмітив, що для багатьох відвідувачів швейцарського гірськолижного курорту щорічне перебування у Давосі стало такою собі зимовою традицією – ну просто щороку під Новий рік ми з друзями ходимо у лазню... І чому треба змінювати свої традиції та звички в час кризи? Адже ви не забуваєте про своїх друзів чи родичів тільки тому, що у вас проблеми з грішми... От і приїхали до Давоса учасники, які звикли до форуму, навчилися його мові, вміють спілкуватися з потрібними людьми, відбирати з десятків прийнять ті, що дійсно зберуть політиків і бізнесменів, здатних ухвалювати важливі рішення. А що – це також мистецтво. І такі рішення приймати, і таких людей знаходити...
Можна було б написати, що цей Давоський форум буде тестом на адекватність світової політичної і підприємницької еліти, перераховувати, хто з сильних світу цього тепер приїхав до Швейцарії, теревенити, як будуть розповідати гостям форуму про Україну Григорій Немиря і Раїса Богатирьова, і чи не виникне розбіжностей у їхній інформації. Однак насправді все це немає ніякого серйозного значення. Давос – це не виступ Путіна, це не семінари і пленарні засідання. Давос – це кулуари. У нинішній ситуації – кулуари безпомічності, коли люди, що звикли купатись у владі й грошах, будуть запитувати в спину вчорашнього улюбленця долі: «у нього ще є гроші?», «він втримається на посаді цього року?». І будуть ввічливо посміхатися черговому потенційному політичному і економічному трупу, гадаючи, чи вдасться вижити самому... Ось такий тепер Давос.
Комментариев нет:
Отправить комментарий