Міністри-іноземці можуть стати доброю «відмазкою» для Президента
Цей рік для України справді унікальний. Майдан, війна, вибори Президента в один тур, коаліція в понад 300 депутатів і… міністри-іноземці в уряді. Кожна з цих подій по-своєму рідкісна, але остання, мабуть, матиме один з найважливіших наслідків для політичного майбутнього країни загалом, а Президента зокрема.
Формування чи «дерибан»?
Уже за три-чотири дні після виборів, що відбулися 26 жовтня, була відома можлива парламентська конфігурація та стало зрозуміло, що коаліція складатиметься з постмайданівських політсил, що пропагують проєвропейський вектор розвитку. Вже тоді вимальовувалося, що ця коаліція налічуватиме мінімум 250 депутатів, а відтак питання щодо формування уряду могло обговорюватися ще з перших днів листопада. Однак, за доброю українською традицією, переговори щодо персонального складу Кабміну велися до останнього. Це, в свою чергу, наводить на думку, що питання посад є вкрай болючим для політичних партій, незважаючи на останні зміни в країні.
У той же час класичний квотний «дерибан» посад цьогоріч отримав дуже цікаве забарвлення: залучення іноземних фахівців до управління нашою країною. У принципі, такий крок є цілком очікуваним із огляду на загальноукраїнські настрої, причому не одного року. Зокрема, аналізуючи різні соціологічні дослідження протягом останніх 7-8 років, не раз помічав, що в них ідеться про іноземних фахівців у якості можливого вирішення проблем із подоланням корупції. Не можу зараз однозначно казати про ступінь підтримки такого варіанта відповіді, але він майже завжди був вищим за 10%. А тому загалом українці сприйняли цю інформацію досить спокійно, дехто навіть із ентузіазмом. Але що ж відбулося насправді?
Як і планувалося, уряд очолив Арсеній Яценюк. Відповідно до Конституції, президентську квоту міністрів оборони та закордонних справ також проголосували без додаткових переговорів – Павло Клімкін та Степан Полторак залишилися на своїх посадах.
Серед найбільш резонансного – Арсен Аваков залишився на посаді міністра внутрішніх справ, а Павло Петренко й надалі очолюватиме Мін’юст. Тут, мабуть, варто казати про те, що «Народний фронт» таки відстояв два стратегічні міністерства, однак, певно, мусив поступитися чимось. Поки важко зрозуміти, чим саме, але виглядає так, що весь економічний блок уряду буде в руках БПП. Сюди відносимо міністра економічного розвитку й торгівлі Айвараса Абромавічуса, главу Мінфіну Наталію Яресько, главу Міненерговугілля Володимира Демчишина й навіть міністра інфраструктури Андрія Пивоварського.
У цьому списку два міністри-іноземці, а третім став міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі.
Річ у тім, що вольове рішення Петра Порошенка надати громадянство України іноземцям протягом одного дня (варто так розуміти, що раніше вони не писали відповідних заяв до міграційної служби), м’яко кажучи, виглядає не зовсім законно. Але і це ще півбіди. Головна проблема в тому, що Президент, фактично, втрутився у формування Кабміну, хоча формально не повинен би мати до цього жодного стосунку. Саме його рішення щодо надання громадянства новим міністрам свідчить, що він у тому числі бере на себе відповідальність. Добре це чи погано? Погано.
Ми всі вимагали від минулої й позаминулої влади чітко виконувати закони й Конституцію. Однак бажання бути першим, усе контролювати є більш природним для українських політиків, ніж закони, які вони ж самі приймають. Своїм рішенням Порошенко, фактично, змив межу між інститутом глави держави та головним органом виконавчої влади (Президентом та урядом), а відтак порушив природний розподіл між гілками влади. На жаль, як свідчить політична історія, і не тільки українська, це ні до чого доброго ще ніде не приводило.
Нині будь-яка суттєва помилка може спричинити повний параліч влади, адже де-факто Президент, уряд та парламент (точніше, парламентська коаліція в 302 депутати) з’єднані між собою міцними зв’язками, і перший-ліпший політичний конфлікт зведе всі зусилля до нуля, розвалить коаліцію, а за нею і призведе до нових виборів, які, ймовірно виграє нинішня опозиція.
Як би це парадоксально не звучало, але саме так і буде. І не тому що опозиція в нас так класна чи стане такою за півроку. Ні. Просто влада вкотре робить помилки, ті ж самі, що й 15, 10, 5 років тому. Намагання глави держави брати участь і контролювати всі процеси є невід’ємною частиною української політики, і ця риса, на жаль, не раз ставала причиною провалу різноманітних позитивних починань.
«Камікадзе» вже не лише в уряді
Усі пам’ятають уже крилату фразу А. Яценюка про «уряд камікадзе». Так тепер і парламентська більшість, із легкої руки Президента та ще низки керівників фракцій, може спокійно отримати таке ж визначення.
Фактично, урядова криза або розпад коаліції може привести до розпуску парламенту, адже при складі нинішньої коаліції дуже важко собі уявити якусь іншу її конфігурацію. У крайньому випадку – широка участь мажоритарників у новій коаліції, але це малоймовірно.
Як зазначалося вище, економічний блок уряду нині сконцентровано в руках «порошенківців», а відтак саме економічні промахи уряду Арсеній Яценюк при потребі може списати на них і персонально на Порошенка. Ясна річ, нині всі бажають новому уряду монолітності, однак вона якщо й буде, то недовго, бо хтось незабаром таки допустить суттєвий прорахунок, за який треба відповідати.
Але і в цьому питанні Петро Порошенко підстрахувався. Саме так можна сприймати його рішення запросити іноземців. Однак Айвараса Абромавічуса та Наталію Яресько назвати справді іноземцями досить складно. Кожен із них проживає в Україні щонайменше 5 років і веде в нашій країні успішний бізнес. Відтак доручити їм Мінекономрозвитку та Мінфін виглядає цікавою ідеєю (у цих галузях вони люди фахові), а в разі провалу можна легко все «списати» на несприйняття українською системою державного управління реформістських кроків західних спеціалістів. А так воно й буде, на жаль. У цьому питанні оптимізму чомусь немає (буду радий, якщо помиляюся).
Приблизно те ж саме стосується міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі. Даруйте, але для докорінних змін у медицині треба кошти, й чималі. Їх немає, а за нинішньої системи необхідно в кожному кабінеті лікаря ставити людину, яка б слідкувала за тим, щоб із пацієнтів не вимагали гроші на ліки, бинти й навіть шприци. Тотальне знищення старої медичної системи і нестворення нових умов призвело до того, що нині галузь перетворилася на бізнес для обраних та недосяжну розкіш для більшості.
Щоб зламати корупційну складову в більшості галузей в Україні, треба відмовитися від 70% різноманітних дозвільних, тендерних процедур. Це кількасот тисяч робочих місць, кілька десятків тисяч підприємств та сотні «бізнесменів» різного розливу, що збудували свою справу на розкраданні Державного бюджету. Незважаючи на оновлення Ради, добра сотня таких і нині серед нардепів, і вони за будь-яку ціну протистоятимуть відмові від вищенаведених процедур.
Формально, коаліція та уряд будуть прагнути змінити ситуацію, боротися з корупцією, однак маса тих, хто звик збагачуватися за рахунок бюджету в новій раді лякає й наводить на думку про те, що нинішні депутати таки сильно ризикують опинитися за бортом майбутньої Ради та політики в цілому.
Втомити світ
Уже наприкінці 2005-го, а особливо в 2006 – 2007 рр., західні ЗМІ стали використовувати термін «втома від України». Він, власне, був не новий, уперше з’явився ще в 1998 – 1999 роках. Ще тоді в Європі та США виникло невдоволення через неспівпадіння офіційно декларованих намірів Києва та його реальних кроків.
Нині в західних ЗМІ з’являються матеріали, автори яких натякають на численність обіцянок і майже повну відсутність їх виконання зі сторони українського керівництва. З одного боку, це можна списати на замовні матеріли, проплачені російськими піарщиками. Але є чимало й симпатиків України, які, навпаки, намагаються звернути увагу на необхідність подолати згубну звичку.
Нині серед українських політиків вищого ешелону 2/3 вільно володіють англійською чи німецькою мовами, а тому можуть і самі в оригіналі прочитати ці статті. Відтак мають можливість зробити відповідні висновки. Краще, щоб вони їх зробили відразу, а не відкладали в довгий ящик, бо в такому випадку вже за рік про «втому від України» почнуть говорити європейські та американські політики, що означатиме фіаско чинної влади.
Формування чи «дерибан»?
Уже за три-чотири дні після виборів, що відбулися 26 жовтня, була відома можлива парламентська конфігурація та стало зрозуміло, що коаліція складатиметься з постмайданівських політсил, що пропагують проєвропейський вектор розвитку. Вже тоді вимальовувалося, що ця коаліція налічуватиме мінімум 250 депутатів, а відтак питання щодо формування уряду могло обговорюватися ще з перших днів листопада. Однак, за доброю українською традицією, переговори щодо персонального складу Кабміну велися до останнього. Це, в свою чергу, наводить на думку, що питання посад є вкрай болючим для політичних партій, незважаючи на останні зміни в країні.
У той же час класичний квотний «дерибан» посад цьогоріч отримав дуже цікаве забарвлення: залучення іноземних фахівців до управління нашою країною. У принципі, такий крок є цілком очікуваним із огляду на загальноукраїнські настрої, причому не одного року. Зокрема, аналізуючи різні соціологічні дослідження протягом останніх 7-8 років, не раз помічав, що в них ідеться про іноземних фахівців у якості можливого вирішення проблем із подоланням корупції. Не можу зараз однозначно казати про ступінь підтримки такого варіанта відповіді, але він майже завжди був вищим за 10%. А тому загалом українці сприйняли цю інформацію досить спокійно, дехто навіть із ентузіазмом. Але що ж відбулося насправді?
Як і планувалося, уряд очолив Арсеній Яценюк. Відповідно до Конституції, президентську квоту міністрів оборони та закордонних справ також проголосували без додаткових переговорів – Павло Клімкін та Степан Полторак залишилися на своїх посадах.
Серед найбільш резонансного – Арсен Аваков залишився на посаді міністра внутрішніх справ, а Павло Петренко й надалі очолюватиме Мін’юст. Тут, мабуть, варто казати про те, що «Народний фронт» таки відстояв два стратегічні міністерства, однак, певно, мусив поступитися чимось. Поки важко зрозуміти, чим саме, але виглядає так, що весь економічний блок уряду буде в руках БПП. Сюди відносимо міністра економічного розвитку й торгівлі Айвараса Абромавічуса, главу Мінфіну Наталію Яресько, главу Міненерговугілля Володимира Демчишина й навіть міністра інфраструктури Андрія Пивоварського.
У цьому списку два міністри-іноземці, а третім став міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі.
Річ у тім, що вольове рішення Петра Порошенка надати громадянство України іноземцям протягом одного дня (варто так розуміти, що раніше вони не писали відповідних заяв до міграційної служби), м’яко кажучи, виглядає не зовсім законно. Але і це ще півбіди. Головна проблема в тому, що Президент, фактично, втрутився у формування Кабміну, хоча формально не повинен би мати до цього жодного стосунку. Саме його рішення щодо надання громадянства новим міністрам свідчить, що він у тому числі бере на себе відповідальність. Добре це чи погано? Погано.
Ми всі вимагали від минулої й позаминулої влади чітко виконувати закони й Конституцію. Однак бажання бути першим, усе контролювати є більш природним для українських політиків, ніж закони, які вони ж самі приймають. Своїм рішенням Порошенко, фактично, змив межу між інститутом глави держави та головним органом виконавчої влади (Президентом та урядом), а відтак порушив природний розподіл між гілками влади. На жаль, як свідчить політична історія, і не тільки українська, це ні до чого доброго ще ніде не приводило.
Нині будь-яка суттєва помилка може спричинити повний параліч влади, адже де-факто Президент, уряд та парламент (точніше, парламентська коаліція в 302 депутати) з’єднані між собою міцними зв’язками, і перший-ліпший політичний конфлікт зведе всі зусилля до нуля, розвалить коаліцію, а за нею і призведе до нових виборів, які, ймовірно виграє нинішня опозиція.
Як би це парадоксально не звучало, але саме так і буде. І не тому що опозиція в нас так класна чи стане такою за півроку. Ні. Просто влада вкотре робить помилки, ті ж самі, що й 15, 10, 5 років тому. Намагання глави держави брати участь і контролювати всі процеси є невід’ємною частиною української політики, і ця риса, на жаль, не раз ставала причиною провалу різноманітних позитивних починань.
«Камікадзе» вже не лише в уряді
Усі пам’ятають уже крилату фразу А. Яценюка про «уряд камікадзе». Так тепер і парламентська більшість, із легкої руки Президента та ще низки керівників фракцій, може спокійно отримати таке ж визначення.
Фактично, урядова криза або розпад коаліції може привести до розпуску парламенту, адже при складі нинішньої коаліції дуже важко собі уявити якусь іншу її конфігурацію. У крайньому випадку – широка участь мажоритарників у новій коаліції, але це малоймовірно.
Як зазначалося вище, економічний блок уряду нині сконцентровано в руках «порошенківців», а відтак саме економічні промахи уряду Арсеній Яценюк при потребі може списати на них і персонально на Порошенка. Ясна річ, нині всі бажають новому уряду монолітності, однак вона якщо й буде, то недовго, бо хтось незабаром таки допустить суттєвий прорахунок, за який треба відповідати.
Але і в цьому питанні Петро Порошенко підстрахувався. Саме так можна сприймати його рішення запросити іноземців. Однак Айвараса Абромавічуса та Наталію Яресько назвати справді іноземцями досить складно. Кожен із них проживає в Україні щонайменше 5 років і веде в нашій країні успішний бізнес. Відтак доручити їм Мінекономрозвитку та Мінфін виглядає цікавою ідеєю (у цих галузях вони люди фахові), а в разі провалу можна легко все «списати» на несприйняття українською системою державного управління реформістських кроків західних спеціалістів. А так воно й буде, на жаль. У цьому питанні оптимізму чомусь немає (буду радий, якщо помиляюся).
Приблизно те ж саме стосується міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі. Даруйте, але для докорінних змін у медицині треба кошти, й чималі. Їх немає, а за нинішньої системи необхідно в кожному кабінеті лікаря ставити людину, яка б слідкувала за тим, щоб із пацієнтів не вимагали гроші на ліки, бинти й навіть шприци. Тотальне знищення старої медичної системи і нестворення нових умов призвело до того, що нині галузь перетворилася на бізнес для обраних та недосяжну розкіш для більшості.
Щоб зламати корупційну складову в більшості галузей в Україні, треба відмовитися від 70% різноманітних дозвільних, тендерних процедур. Це кількасот тисяч робочих місць, кілька десятків тисяч підприємств та сотні «бізнесменів» різного розливу, що збудували свою справу на розкраданні Державного бюджету. Незважаючи на оновлення Ради, добра сотня таких і нині серед нардепів, і вони за будь-яку ціну протистоятимуть відмові від вищенаведених процедур.
Формально, коаліція та уряд будуть прагнути змінити ситуацію, боротися з корупцією, однак маса тих, хто звик збагачуватися за рахунок бюджету в новій раді лякає й наводить на думку про те, що нинішні депутати таки сильно ризикують опинитися за бортом майбутньої Ради та політики в цілому.
Втомити світ
Уже наприкінці 2005-го, а особливо в 2006 – 2007 рр., західні ЗМІ стали використовувати термін «втома від України». Він, власне, був не новий, уперше з’явився ще в 1998 – 1999 роках. Ще тоді в Європі та США виникло невдоволення через неспівпадіння офіційно декларованих намірів Києва та його реальних кроків.
Нині в західних ЗМІ з’являються матеріали, автори яких натякають на численність обіцянок і майже повну відсутність їх виконання зі сторони українського керівництва. З одного боку, це можна списати на замовні матеріли, проплачені російськими піарщиками. Але є чимало й симпатиків України, які, навпаки, намагаються звернути увагу на необхідність подолати згубну звичку.
Нині серед українських політиків вищого ешелону 2/3 вільно володіють англійською чи німецькою мовами, а тому можуть і самі в оригіналі прочитати ці статті. Відтак мають можливість зробити відповідні висновки. Краще, щоб вони їх зробили відразу, а не відкладали в довгий ящик, бо в такому випадку вже за рік про «втому від України» почнуть говорити європейські та американські політики, що означатиме фіаско чинної влади.
Комментариев нет:
Отправить комментарий