Оксана Козак, журнал «Главред»
Відставка міністра закордонних справ Володимира Огризка повела за собою ланцюгову реакцію подій, які без великої натяжки можна пов’язати між собою.
Події довкола НАК «Нафтогаз» за участю СБУ, заяви першого заступника Валерія Хорошковського з приводу можливості відкриття кримінальної справи щодо керівництва уряду й особисто прем’єра, заяви Тимошенко щодо бажаності дострокових виборів, у яких ніщо не завадить їй перемогти, які «перекрилися» її ж заявами про зміни до Конституції й можливу відмову від участі у цих виборах... Кінцевим етапом цього процесу може стати період розпаду коаліції НУНС-БЮТ-БЛ...
А тим часом триває інтрига довкола вакантного міністерського крісла, яке, за Конституцією, належить до квоти Президента. Коаліція запропонувала Президентові подати до Верховної Ради кандидатуру Бориса Тарасюка. Проте сам Борис Іванович каже, що не горить бажанням повернутися у міністерство, з якого два роки тому його буквально виперли «регіонали»... Його небажання вдруге увійти в цю «річку» пов’язане і з доволі неприємною «кредитною історією», у якій фігурують і Президент, і голова його секретаріату Віктор Балога...
Борисе Івановичу, які умови після відставки Радою Володимира Огризка висуває НУНС до патнерів по коаліції з БЮТ задля повернення до статус-кво?
Найпростішим варіантом ми бачили, що вся коаліція одноголосно підтримала б проект постанови, який я вніс, яким скасовується попередня постанова від 3 березня про звільнення Володимира Огризка з посади міністра закордонних справ.
Проте, позиція самого Володимира Станіславовича унеможливила реалізацію цієї пропозиції. І я змушений цей проект постанови відкликати.
Але якби не заява Міністра, наскільки ймовірним було б скасування постанови від 3 березня? Адже навзаєм БЮТ висунув вимогу вибачення Огризка перед Юлією Тимошенко за оті циркуляри МЗС, розіслані по посольствах, з інформацією про деструктивні дії прем’єра щодо газових угод...
Розумієте, вибачення, циркуляри – все це насправді другорядне... Первинним для нас було те, що частина наших партнерів не виконала прийняте одноголосно рішення ради коаліції про те, щоб не підтримувати жодного рішення про відставку Огризка. Таке рішення було прийнято. На жаль, 49 депутатів – це не голка в стозі сіна.
У нас є угода про коаліцію, яка містить чіткий регламент дій – зокрема про те, що незгода одного з учасників фактично тягне за собою вето й рішення не може бути прийнято. В регламенті коаліції все це прописано – всі рішення приймаються консенсусом. Повторне порушення домовленостей поставило б питання існування коаліції, на що навряд чи БЮТ пішов.
Відповідно, якби була політична воля у самого міністра відновити в цій ситуації як ви кажете «статус кво», найпростішим шляхом – шляхом скасування постанови – це рішення я думаю було б проголосоване, в тому числі і БЮТом.
Хоча, позиція Прем’єр-міністра як людини в даній ситуації зрозуміла: вона сприйняла той циркуляр як образу.
Чи може фракція НУНС погодитися на повторне внесення кандидатури Огризка на пост міністра й голосування за нього голосами коаліції?
Це питання вже не до фракції НУНС. Це питання доцільніше адресувати до самого Володимира Огризка та Президента. Адже питання вже не в тому, чи погодиться НУНС голосувати за кандидатуру Огризка, питання в тому чи він сам погодиться на її висунення. І як в цій ситуації вчинить Президент. Щодо позиції коаліції, то шляхом консенсусного голосування буде вироблено єдину позицію щодо пропозицій Президенту України стосовно кандидатури на посаду міністра закордонних справ України.
У нинішній ситуації може бути внесена кандидатура Бориса Тарасюка? Чи ви виключаєте це, зважаючи на особливості ваших стосунків з Президентом, які склалися під час епопеї вашого звільнення з поста міністра закордонних справ в 2006-2007-му?
Знаєте, така ідея циркулює, але я не бачу підстав і варіантів внесення моєї кандидатури... Якщо хтось думає, що я сплю і бачу себе на посту міністра закордонних справ, він глибоко помиляється.
Згідно з статтею 106 Конституції Президент України має виключні повноваження щодо керівництва зовнішньополітичною діяльністю країни – Конституція безпосередньо наділяє його цією функцією.
Я не бачу можливості працювати під керівництвом Президента Віктора Ющенка, доколи його секретаріат очолюватиме Віктор Балога, який нав’язує міністерству закордонних справ політично вмотивовані рішення.
З іншого боку зовнішьополітичною діяльністю активно займається й прем’єр міністр Юлія Тимошенко, яку радо приймають у багатьох країнах і на Заході, й, скажемо так, на Півночі, тобто в Росії... Недарма казали, що в Україні є два міністерства закордонних справ: одне очолює віце-прем’єр Григорій Немиря, інше – міністр Володимир Огризко. І позиції й заяви цих осіб інколи дуже відрізняються...
Дуже погано, коли в державі є більш, ніж одна зовнішня політика – це є свідченням того, що в державі немає жодної лінії. Тільки одна єдина зовнішня політика держави може дати результат. Якщо їх з’являється декілька, це, по-перше, не приносить користі державі, й по-друге, дає можливості нашим зовнішньополітичним партнерам грати на розбіжностях в гілках влади в Україні. А така гра завжди завдає шкоди інтересам держави...
Не можу не згадати ситуацію з рішенням Гаазького суду щодо острова Зміїний, яке стало приводом для доповіді Володимира Огризка з трибуни ВР. Про здачу національних інтересів у цьому випадку говорили не лише комуністи й «регіонали», але й деякі «бютівці»...
Я не коментую висловлювання дилетантів і непрофесіоналів – це для мене зайва трата часу. Але очевидно, і це дуже погано, що у нас все, що зроблено урядом і особисто прем’єром, є «поганим» і публічно обливається брудом з боку Президента і його секретаріату. І навпаки: за висловлюваннями прем’єра та її політичної сили, все, що робиться Президентом і його командою – а в його команду попадають і міністри закордонних справ і оборони, «є поганим». Такі підходи шкодять інтересам справи й інтересам держави. Це узагальнююча оцінка.
Що стосується конкретної ситуації, то Огризко не виробляв позицію по Зміїному самостійно – для цього є дипломати, які відповідають за конкретні ділянки своєї роботи. Міністр закордонних справ не може все робити сам! Тим більше, що позиція по острову Зміїний – це результат міжвідомчої узгодженості, яка була затверджена Президентом. І я стверджую те, що говорив з трибуни Верховної Ради: в Гаазькому суді Україну представляв надзвичайно досвідчений дипломат, професор міжнародного права Володимир Василенко. Нагадаю, що він був обраний для роботи у Міжнародному суді в Гаазі з питання колишньої Югославії не за партійними списками, як наші депутати, а в результаті відбору найкращих фахівців з міжнародного права у Європі. Я знаю Василенка дуже давно, вірю йому як професіоналу й людині, тому впевнений – така людина не могла б діяти на шкоду інтересам держави, тим більше навмисно...
То, на вашу думку, дійсно можна говорити, що Україна у цій ситуації виграла, як твердять офіційні особи нашого зовнішньополітичного відомства?
Не можна говорити, що хтось виграв чи програв, коли за рішення голосують всі 16 суддів Міжнародного суду. Далі: той, хто хоче чути, повинен зважати на аргументи. Ті ж, хто говорить про здачу території України – просто невігласи: вони керуються політичними мотивами, даючи оцінку професіоналам.
Так от: як можна здавати те, чого ти не маєш? Отих «територій» немає, є один острів Зміїний, який був і залишається територією України! Все, що навколо в 12 милях від цього острова – територіальні води України. Що ж стосується того, що перебуває за межами цих територіальних вод – континентального шельфу й економічної зони, то саме це й було об’єктом суперечки між Україною й Румунією. До речі, ця суперечка триває з 80-х років – ще між Радянським Союзом й Румунією. Тому говорити про те, що Україна щось втратила – просто невігластво!
Далі: у тій ділянці континентального шельфу й економічної зони, яка за рішенням Суду відійшла Україні, є 21 з 27 розвіданих родовищ нафти й газу. Україні відійшли родовища, які включають в десять разів більше розвіданого газу, ніж Румунії: Румунії відійшло близько 70 мільярдів кубометрів газу, а Україні – 800 мільярдів! Це розвідані запаси! Це стосується й розвіданих запасів нафти – Україна дістала їх теж в десять разів більше! Тепер їх треба розробити й забезпечити інфраструктурою для того, щоб використати ці обсяги нафти й газу...
Як юрист-міжнародник стверджую, що рішення Гаазького суду було компромісним. Ще радянська делегація в часи Союзу вважала цю позицію, яка стала остаточним рішенням Суду, прийнятною, а Румунія – неприйнятною...
Щодо нафти й газу, тобто «Нафтогазу» й подій, які розгорнулися навколо НАК за участі СБУ. Кажуть, що все це, окрім комерційної складової, мали й складову політичну: мовляв, це помста за звільнення Огризка, плюс знову піднімається тема про зраду національних інтересів з боку Тимошенко під час підписання газових угод...
Не вважаю за доцільне коментувати цю ситуацію... Я взагалі перестав довіряти твердженням «про зраду національних інтересів» з будь-якого боку. Якщо не володієш конкретними фактами й цифрами, не можна говорити, хто правий, а хто ні...
Можу сказати однозначно: газові угоди з Росією січня 2006-го, укладені урядом Єханурова, у яких з’явився посередник РосУкрЕнерго, не були на користь Україні. Так, це була зрада національних інтересів. Зараз про це забули. І та сторона, яка винна, звинувачує іншу сторону у цій зраді! І пересічному громадянинові уже важко розібратися, де у цій історії брехня й навішування ярликів, а де правда... Тому говорити про те, хто правий, а хто неправий повинні фахівці. Бо політики весь час прагнутимуть зайняти якусь політично вмотивовану позицію...
Так, політики ведуть політичну гру, причому дуже серйозну, якщо перший заступник голови СБУ Хорошковський не виключає можливості відкриття кримінальної справи проти керівництва уряду й особисто прем’єра. З іншого боку, Тимошенко перед візитом до Парижу прямо заявила про бажаність дострокових президентських виборів і про те, що нічого не завадить їй перемогти на них. Чи можлива реалізація таких радикальних сценаріїв тієї чи іншої «воюючої» сторони?
Звичайно, гратися, а тим більше лякати одна одну обидві сторони не перестануть і будуть продовжувати робити це, але питання полягає в тому, наскільки реалістично зараз проводити дострокові вибори – чи то Верховної Ради, чи Президента? На мою думку це нереалістично: президентські вибори повинні відбутися вчасно, по закінченні терміну повноважень діючого Президента. Це я говорю як учасник коаліції НУНС-БЮТ-БлокЛитвина. А щодо позачергових виборів до Верховної Ради, то цю загрозу було усунуто, й не без моєї участі, через утворення коаліції 9 грудня минулого року, коли фактично почала працювати Верховна Рада.
Комментариев нет:
Отправить комментарий