Минулого четверга створення коаліції у складі Партії регіонів і Блоку Юлії Тимошенко було вже «на мазі»
Чому регіонали і БЮТівці не поєднались у «надширокій коаліції» ще на минулому тижні? Чи зберігаються шанси на те, що вона таки з’явиться вже найближчими днями? Відповіді на ці питання невідомі навіть для більшості народних обранців. Адже версій того, чому в Раді досі не сформована коаліція, аж дві...
Версія перша: «регіональний» відкат
Не секрет, що нині Партія регіонів – це не та згуртована партія однодумців, якою вона була ще кілька років тому. За останній час всередині «регіональних» лав викристалізувались кілька потужних центрів впливу, які можуть мати кардинально різні погляди на ключові питання політичного розвитку країни і, відповідно, своєї партії.
Так само не є таємницею, що тренд на зближення з «тимошенківцями» підтримують, м’яко кажучи, не всі з цих центрів впливу. Хтось із «великих» регіоналів щиро вважає Юлію Тимо¬шенко значно більшим злом, ніж Віктора Ющенка. Інші сподіваються, що, створивши коаліцію з ослабленим Президентом, можна було б вибити для себе значно більше преференцій, аніж від Тимошенко, яка не збирається злазити з прем’єрського крісла. Треті, виступаючи проти коаліції з БЮТ, підраховують гроші, які пролетять повз їхні кишені в разі здійснення давньої мрії Тимошенко – ліквідації газового посередника «РосУкрЕнерго».
Ціла низка заяв відомих регіоналів про те, що єдино можливим прем’єром від коаліції БЮТ–ПР може бути лише Віктор Янукович і взагалі, що альянс з Тимошенко не на часі, – це свідчення активізації цих центрів впливу. І натяк: рішенню фракції про об’єднання з БЮТ вони можуть і не підкоритись...
Не все так просто і з підтримкою коаліції з «біло-синіми» в БЮТівському середовищі. Звичайно, рівень дисциплінованості фракції БЮТ зараз на порядок вищий, аніж у Регіонів. Однак кілька принципових супротивників поєднання із вчорашніми ворогами знайдеться і тут. Хтось не піде на таку коаліцію з ідейних міркувань, а хтось – розуміючи, що його принесуть в жертву при розподілі урядових крісел з новими партнерами. Так чи інакше, на 156 БЮТівських голосів новій коаліції розраховувати не доведеться.
З одного боку, здавалося б, що таке кілька десятків багнетів для більшості чисельністю у понад три сотні нардепів? Однак якраз у тому й штука, що після відходу від коаліції всіх незадоволених кількість її членів становитиме не «понад 300», а «майже 300».
А це означатиме, що нова більшість не зможе ані президентське вето подолати, ані Конституцію змінити. А новий Основний Закон – це мало не основне завдання цієї коаліції. Не вдасться перекроїти під себе Конституцію – гру в об’єднання можна і не починати.
Тому те, чи народиться нова коаліція у вівторок, залежить від регіоналів. Лідер партії, який нібито дав принципову згоду стати спочатку спікером, а потім – за активної підтримки БЮТ – і Президентом, намагатиметься навести лад у своїй фракції. «Антитимошенківська» ж фронда представлятиме Януковичу власні аргументи за те, чому об’єднуватися краще з Банковою. І хто переможе – з рук того регіонали і прий¬муть символічну шапку Мономаха...
Версія друга: останні приготування
Інше пояснення затримки у створенні коаліції – менш оптимістичне для її противників. Мовляв, насправді ще не створеній більшості залишилось вирішити суто технічні питання. На минулий четвер їх просто не встигли детально прописати, а до вівторка фінал коаліціади відклали для того, аби символічно оформити нову більшість у присутності Президента.
Однак усім відомо, що диявол ховається в дрібницях. Тож «технічні питання» насправді можуть виявитися тими принциповими моментами, які, в кінцевому підсумку, і визначать обличчя країни, що її будуватиме нова коаліція. Судячи з фрагментарних відомостей про хід переговорів, якраз такі «деталі» наразі й застопорили процес домовленостей...
Головною проблемою переговірників стала тотальна недовіра потенційних коаліціантів одне до одного. Наприклад, який сенс в обіцянці Юлії Тимошенко не балотуватися в Президенти у 2010 році, аби таким чином розчистити дорогу до крісла глави держави Вікторові Януковичу, якщо ніхто не заборонить лідерці БЮТ у разі чого «забути» про своє слово?
Саме через це у переговорах доволі несподівано виникла тема переносу виборів Президента до парламенту. Мовляв, обидва потенційні учасники коаліції мають у ньому блокуючий пакет голосів, а отже, обрати нового главу держави зможуть виключно спільним голосуванням. Як внести цю новелу до вже узгодженого тексту нової Конституції – питання до юристів з обох штабів, а як пояснити це нововведення виборцеві, якому навряд чи сподобається обмеження його прав, – до вождів нової коаліції.
Інше питання – що робити, якщо комусь із учасників нової коаліції в якийсь момент спаде на думку перекинутися на бік Банкової і спільно з Президентом переформатувати парламент через дострокові вибори Ради, знищивши таким чином недавнього соратника?
Щоб вирішити цю проблему, було запропоновано внести до Перехідних положень нової Конституції кількарічний мораторій на дострокові вибори.
У ході переговорів прозвучала думка про те, аби цей мораторій закінчувався аж у 2015 році – тобто в рік виборів змінника Президента, обраного в 2010-му. А це, в свою чергу, означатиме, що каденція нинішнього, наразі найнепродуктивнішого в історії України, парламенту замість «законних» п’яти років складе аж вісім. Утім, ця ідея видається сумнівною навіть для багатьох потенційних членів нової більшості, тому, найімовірніше, мораторій на вибори пропишуть лише до 2012 року – планового часу виборів парламенту сьомого скликання.
Так чи інакше, до вівторка творча група авторів нової Конституції повин¬на остаточно відшліфувати проект Основного Закону, і, можливо, у цей же день нова більшість урочисто за нього проголосує.
Утім, наполеонівські плани ідеологів нової коаліції сягають ще далі. Побоюючись, що за Різдвяні канікули «партнери» можуть «передумати» грати у спільну гру, зараз, за чутками, юристи БЮТ та Партії регіонів шукають формулу, яка б дозволила завершити процес внесення змін до Конституції вже до Нового року!
Можливий варіант – затвердити конституційні зміни у другому читанні 300 голосами на спеціально скликаній для цієї оказії позачерговій сесії парламенту. І хай опоненти нової коаліції запевняють, що таке голосування може відбутися саме на черговій сесії: у 2004 році вже було створено прецедент голосування за конституційні зміни на позачерговому засіданні Ради. Конституційний Суд же, сформований за політичним принципом, точно закриє на цю формальність очі – мовляв, це внут¬рішня справа парламенту...
Коаліція приречена на народження?
У будь-якому разі, народження нової коаліції, хай навіть і в муках, видається найімовірнішим варіантом розвитку політичних подій в Україні.
І тоді перед нами усіма постане питання етичної оцінки цього утворення.
Так, прагнення політиків нарешті пожертвувати бодай частиною своїх амбіцій та об’єднатися нібито перед лицем кризи заслуговує на повагу. Однак нариси написаної ними Конституції примушують підозрювати їх у тому, що, розділивши владу в державі на двох, вони візьмуться до чергової війни, в результаті якої на політичному Олімпі мав би «залишитись лише один».
Усі погоджуються з тим, що оптимізувати систему державної влади і виправити недоліки написаної «на коліні» Конституції 2004 року потрібно. Однак точно не в такий спосіб, як зараз: коли творці нового Основного Закону просто пишуть його під конкретних людей і конкретні політичні ситуації.
Проти бажання нарешті поєднати в одній парламентській більшості обранців Сходу і Заходу України виступати теж начебто не випадає. Проте бажання політиків будь-що сховатися від оцінки своєї діяльності виборцями – хоч би й за допомогою штучного мораторію на вибори – не можна оцінити позитивно.
Однак безсумнівним залишається одне – створення потужної коаліції, яка бодай формально візьме на себе відповідальність за те, що відбувається в країні, а не перекладатиме відповідальність на чергових «цапів-відбувайлів» – це крок уперед порівняно з усіма популярними донедавна концепціями «безкоаліційного існування», «цивільної більшості» чи «клаптикової коаліції». Нова більшість отримає шанс продемонструвати не лише те, як вона вправно вміє ділити крісла, а й реально справлятися з кризою. Якщо ж їй це не вдасться – то навіть перенесення виборів і будь-які зміни до Конституції не врятують таку владу від незадовільної оцінки з боку народу. Одного разу влада, яка називала себе «сильною як ніколи», змогла відбутися від цієї оцінки порівняно малою кров’ю. Наступного разу може бути й гірше...
Комментариев нет:
Отправить комментарий