Від відставки Яценюка поки що ніхто не виграв і ніхто не програв. Гра тільки починається
Відправивши Арсенія Яценюка у відставку, Верховна Рада замість обрання собі нового голови пішла на незапланований відпочинок. Формально – аби довести до досконалості антикризовий пакет законопроектів. Насправді – через те, що утримувачі парламентських акцій не прийшли до згоди щодо кандидатури нового спікера.
Пауза в роботі Верховної Ради доводить: показове вигнання Яценюка зі спікерського крісла не було ані початком якоїсь продуманої стратегії, ані кінцевою метою ретельно вивіреного плану. Схоже, для ініціаторів відставки голови ВР головним на даному етапі було просто звільнити головне крісло в президії, а про те, що робити далі, – мали б домовитись потім. Оскільки ж політичні торги люблять тишу, вирішили вимкнути на кілька днів Верховну Раду.
Спікер під вибори?
Перша і нібито очевидна відповідь на питання про те, хто мав би висувати і чиїми голосами мав би бути обраний новий спікер, – та сама ситуативна більшість, яка й скинула Яценюка, тобто Партія регіонів, Блок Литвина, комуністи і «Єдиний центр» Віктора Балоги.
Однак уже в той самий день, коли Арсенія Петровича «пішли», виявилось, що у «антияценюківській» частині парламенту наявно щонайменше троє кандидатів у спікери: регіонал Олександр Лавринович, лідер блоку свого імені Володимир Литвин та «нашоукраїнець» Іван Плющ, який не проти повернутися у парламентську президію втретє за свою політичну біографію.
І хоча в парламентських кулуарах багато говориться про те, що наступним спікером має бути якась технічна кандидатура, яка буде просто забезпечувати функціонування Ради, насправді у це не вірить ніхто. Адже кожен з названих достойників, потрапивши в крісло голови ВР, неминуче провадитиме власну лінію поведінки, і від цієї лінії залежатиме надто багато, щоб віддати його політичним конкурентам без бою...
Головна інтрига нинішнього політичного сезону – бути чи не бути достроковим парламентським виборам. Тож справжній водорозділ у парламенті нині пролягає не між симпатиками та противниками Яценюка, а між тими, хто всіма силами чинить спротив початкові кампанії, і тими, хто готовий йти на вибори мало не завтра. І, слід сказати, переконливої більшості під куполом Ради не мають ані одні, ані інші...
Ключовою проблемою для того, аби вибори таки відбулися, є відсутність закладеного в бюджет фінансування кампанії. Внести відповідні зміни в цьогорічний державний кошторис Раді не вдалося – і, подейкують, не в останню чергу завдяки не надто рішучій позиції, яку зайняв з цього питання Яценюк. Відповідно, доля виборів вирішуватиметься при ухваленні бюджету-2009, і саме у владі нового спікера буде або наполегливо домагатися включення фінансування у цей документ, або ж всіма силами спускати це питання на гальмах.
Партія регіонів бажає виборів найбільше з усіх сил, представлених у парламенті. На фоні розчарування у своїх кумирах виборців «помаранчевих» сил, електоральні показники «біло-синіх» залишаються стабільними. Оптимізму регіоналам додає очікування протягом найближчих місяців піку фінансової та інфраструктурної кризи, в якому маленький українець звинуватить уряд (бо кого ж іще?). Це, на думку «біло-синіх», має остаточно поховати виборчі перспективи БЮТ і мобілізувати прихильників Януковича. Якщо все складеться так, як зараз планують у «регіональному» штабі, то не виключено, що парламентську більшість у Раді сьомого скликання «біло-сині» сформують самотужки! Або з комуністами та Блоком Литвина.
Проте для того, щоб ці мрії стали реальністю, регіоналам потрібно, аби на чолі Ради стала «своя» людина, яка всіма правдами і неправдами забезпечить ухвалення «правильного» бюджету, в якому б півмільярда гривень направлялися б на «правильну» мету... Функцію «могильника» парламенту, на думку Партії регіонів, найкраще виконав би Олександр Лавринович.
Ініціатор виборів – Банкова – за останній час, схоже, переглянула свої наміри домагатися проведення кампанії за всяку ціну. Навіть якщо рейтинги Тимошенко впадуть через кризу (на це в Секретаріаті Президента дуже сподіваються), то зовсім не факт, що популярність автоматично виросте у сил, що орієнтуються на Ющенка. Тим більше, якщо від НУНС відколються і, цілком імовірно, самостійно підуть на вибори «Самооборона», а також ще не створені проекти Анатолія Гриценка і того ж Арсенія Яценюка.
Тому Банкова намагатиметься грати в парламенті свою гру. Користуючись «золотою акцією» «Єдиного центру» в ситуативній більшості, що сформувалася при поваленні Яценюка, вона спробує просунути у спікерське крісло Івана Плюща. А той – на своїй посаді діятиме цілком і повністю в руслі Банкової. Якщо Президент вважатиме, що результати його політсили на виборах дозволять йому розраховувати на активну участь у формуванні більшості в наступному парламенті – Іван Степанович зробить усе для того, щоб нинішня Рада плавно увійшла в кампанію. Якщо ж на Банковій бачитимуть, що вибори не дадуть очікуваних результатів, Плющ постарається, аби політикум забув про те, що хтось колись збирався когось розпускати...
Пікантність ситуації полягає в тому, що для того, аби Іван Степанович потрапив у спікерське крісло, його лобістам треба поспішати. Шестеро «єдиноцентристів» та Плющ – це надто маленький пакет акцій у «антияценюківській» компанії, тому не виключено, що регіонали намагатимуться для вирішального голосування знайти інших союзників, наприклад, серед найменш стійких кадрів з БЮТ чи НУНС. Досвід показує, що таких людей знайти можна завжди, а вже вони ані питань зайвих не ставлять, ані вимог нереальних не висувають.
Та й взагалі, обрання нового спікера навряд чи відкладатимуть у довгу шухляду. Рада Радою, а світову фінансову кризу ніхто не відміняв, і крупні промисловці, по яких вона б’є найбільше, кревно зацікавлені у тому, щоб час від часу парламент таки ухвалював антикризові закони. А значить, і в тому, щоб час від часу спікер їх підписував – адже його заступникам забороняє це робити Конституція.
Усім потрібен Литвин?
Утім, найцікавішою постаттю з усіх претендентів на спікерське крісло, здається, є керівник найменшої парламентської фракції, який нарешті опинився в епіцентрі активних політичних процесів. Адже якщо припустити, що глава президентського Секретаріату Балога почав грати у самостійну гру та перетворив «чудову сімку» («ЄЦ» та Плющ) у золоту акцію нинішньої ситуативної більшості, то акція Володимира Литвина та дев’ятнадцяти його колег по фракції – просто діамантова. Причому не тільки у неформальній коаліції, яка скинула Яценюка...
Для Володимира Михайловича нинішня ситуація в парламенті – найкомфортніша з усіх можливих. Він бачить ціль – спікерське крісло – та не бачить перешкод для її досягнення. Не зв’язаний з жодним великим політичним суб’єктом стратегічними домовленостями, Литвин має всі можливості для того, аби вести власну гру.
Адже зараз складно уявити, аби для обрання наступного спікера в Раді сформувалася б більшість, до складу якої не входив би Блок Литвина. Натомість обрати Володимира Михайловича головою Верховної Ради можна одним аж з трьох цілком реальних способів.
По-перше, за нього може проголосувати та сама неформальна коаліція, яка минулого тижня відправила у відставку Яценюка. Однак віддати голоси Литвину побоюються регіонали: отримавши спікерське крісло, той втратить будь-який резон наближати парламентські вибори – адже в наступному парламенті висота в президії Ради може й не підкоритись...
По-друге, вільне місце голови ВР дає теоретично непогані шанси на відновлення в парламенті демократичної коаліції у підсиленому «литвинівцями» складі. Фракція нового спікера могла б з успіхом компенсувати вибрики «єдиноцентристів» і створювати необхідний запас голосів для нормальної роботи більшості. Проте на такий варіант навряд чи дасть добро Президент – у стабільній діяльності уряду під началом все тієї ж Юлії Тимошенко у переддень президентської кампанії він зовсім не зацікавлений.
І, нарешті, по-третє, більшість на свою підтримку Литвин може склепати... на пару з ще однією противницею дострокових виборів – Юлією Тимошенко. До 20 мандатів Блоку Литвина та 155 штиків БЮТ доєднаються зо три десятки симпатиків прем’єра з лав НУНС (очолити неформальну групу прихильників Литвина у цій фракції може Олександр Омельченко, який вже зареєстрував в апараті Ради постанову про його обрання спікером). Додати до цього можна завжди лояльних до серйозних пропозицій комуністів, тим більше, що в такому разі вони отримають можливість ввести до президії ВР свого висуванця і давнього друга Литвина Адама Мартинюка. Теоретично домовлятись можна було б і з фрондою противників виборів у складі Партії регіонів – у час, коли кожен депутатський голос на вагу золота, проігнорувати конфлікти з керівництвом тих же Тараса Чорновола, Василя Грицака чи Дмитра Табачника і не провести з ними відповідні консультації було б просто легковажно...
Тому дуже показово, що минулого тижня, щойно стало відомо про те, що парламент зробить перерву до вівторка, а за кулісами політичної сцени почнуться масштабні торги, Литвин просто виїхав з Києва на село, не взявши з собою навіть телефона. Він може собі це дозволити – адже зараз саме він диктує конкурентам свої правила гри...
Комментариев нет:
Отправить комментарий