Данило МОКРИК
Цього тижня розпочнемо наш огляд «української теми» у західних ЗМІ не з найбільш змістовного і цікавого, а за формальним протоколом: Президент України Віктор Ющенко посеред тижня дав інтерв’ю британській газеті The Times.
Судячи з тих витримок, які видання опублікувало 20 листопада, говорив Президент здебільшого про НАТО і про ПДЧ для України. Як завжди, нічого принципово нового глава держави не сказав – якщо не вважати новим те, що попри більш ніж сумнівні перспективи приєднання нашої держави до ПДЧ наступного місяця, Віктор Андрійович продовжував упевнено на ньому наполягати.
«Я впевнений, що м’яч – не на українській половині поля, Україна зробила усе, що повинна була», - сказав Ющенко. Британці також повідомляють, що
Президент закликав НАТО «не використовувати його битву з Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко як відмовку для відкладення рішення» про надання Україні ПДЧ.
У цьому ж самому матеріалі The Times навела і слова Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера про те, що Росія не повинна мати права політичного вето на вступ до Альянсу інших пост-радянських країн. «Поява незалежних країн на просторі колишнього Союзу – це реальність. Здатність цих країн визначати свою власне майбутнє – це перевірка для нової Європи», - зазначив він поміж іншим.
У французько-американській International Herald Tribune таку думку не поділяють і подібні тести проходити відмовляються. Ба більше, не радять проходити його і новообраному Президентові Обамі.
«Франція, Німеччина і інші європейські країни не хочуть провокувати Росію, відкриваючи Грузії та Україні швидкий шлях до членства. Обама повинен звернути увагу на це побажання»,
- говорилося у понеділок в редакційній статті.
До речі, про Обаму. Передчуваючи, що саме Хілларі Клінтон стане його Держсекретарем, усе та ж газета The Times підняла у цьому зв’язку одне дуже цікаве питання: наскільки впливатимуть на міжнародну політику пані Клінтон її «фінансові друзі»? Нас це безпосередньо стосується тому, що серед останніх є й відомий зять другого президента України Леоніда Кучми – на чому не забули наголосити британці.
Перед тим, як перейти до більш актуальних тем, мусимо ще звернути увагу на доповідь голови МЗС Польщі Радослава Сікорського у Атлантичній Раді, фрагменти якої опублікувала у четвер Gazeta Wyborcza. У своєму виступі Сікорські наголосив: якщо Росія намагатиметься посягати на цілісність нашої держави, ЄС разом із НАТО повинні «відповідно на це відреагувати».
У Вашингтоні пан Сікорські також нагадав, що
Україна «відіграє ключову роль в євразійському стратегічному просторі».
Цитуючи формулу історика Нормана Дейвіса, польський міністр попередив американців, що «Росія + Україна = Російська імперія».
Наступного ж дня для польського видання доповідь Сікорського прокоментував експерт Фонду Бертельсманна Корнеліус Охманн: «Побоювання Сікорського великою мірою безпідставні.
Я не уявляю собі, щоб країни ЄС безчинно споглядали, як російські війська наступають на Крим. Попри усе, це – не Абхазія і не Південна Осетія. Ми в Європі знаємо, яке велике значення для безпеки має Україна, і ніхто не пожертвує нею для Росії – за жодну ціну. Росія також про це знає».
Тепер, нарешті, переходимо до обіцяних актуальніших тем. Для цілого ряду європейських видань саме такою була тема 75-ої річниці Голодомору, що цими днями відзначається в Україні. Не обминуло її увагою і таке впливове видання, як французька Le Monde, що 19 листопада опублікувала статтю під заголовком «Україна надає політичного виміру відзначенню річниці голоду 1930-их років».
Її автор Пьотр Смоляр вирішив розглянути це питання у критичному світлі. Зауваживши, що «в молодій суверенній державі з непевним фундаментом історія служить знаряддям для самопізнання і самоідентифікації», він розвиває цю ідею з захопленням, яке видається аж надмірним:
«Сімнадцять років після отримання незалежності, Україна зробила з цієї драми, яка торкнулася також сотень тисяч росіян і казахів, основу національної ідентичності».
Звернувшись за коментарем до історика Андрія Портнова, дописувач французького видання також довідався, що відзначення подій 1932-33 років в Україні страждає від «радянської стилістики». На додачу, Портнов також повідомив Le Monde, що в нас «намагаються створити нових національних героїв.
У Західній Україні, наприклад, поставили багато пам’ятників Бандері, але за зразком радянських статуй – з витягнутою рукою, яка вказує дорогу, по якій треба йти!».
Та ніде на Заході цьогорічне вшанування пам’яті жертв Голодомору не викликало такого резонансу, як у Польщі. Лише чільна Gazeta Wyborcza присвятила цій темі цілу низку статей впродовж тижня. Так, ще 16 листопада на її шпальтах з’явилася колонка «Росії потрібно розрахуватися зі своєю історією», у якій можна було прочитати і таке:
«Не на київському Майдані, а найперше у себе, на Червоній Площі, (Дімтрій Мєдвєдєв – авт.) повинен голосно сказати, що він думає про людей, котрі морили голодом мільйони своїх громадян. Тільки спочатку треба би з Мавзолею на цій площі усунути мумію того, хто вже на початку 20-их років минулого сторіччя прирікав мільйони селян на голодну смерть, забираючи в них збіжжя, яке продавав за кордон. Щоби там купувати зброю, яка використовувалась для придушення селянських бунтів».
Вочевидь, саме позицією Росії щодо Голодомору поляки зацікавилися не на жарт. У п’ятницю в тій же газеті з’явилося інтерв’ю російського правозахисника Арсєнія Роґінского, присвячене цій темі. Доволі гостро виступаючи проти того, щоб Голодомор називали «геноцидом українського народу», пан Роґінскій усе ж зауважив: «Хоч я і не погоджуюся з правовою кваліфікацією Великого Голоду, здійсненою Ющенком, мушу визнати, що він водночас робить хорошу справу для росіян. Він зробив так, що наша громадська думка знайомиться з важливою картою з минулого, яку влада за інших обставин просто не дозволила б пригадувати».
Врешті, скажемо декілька слів і про невеликий скандал, який розгорнувся у Польщі через те, що Лєх Качинські поїхав у Київ на відзначення річниці Голодомору.
Одразу декілька помітних польських ЗМІ не змогли вибачити президентові Польщі того, що до України він поїхав, а на відзначення 65-ої річниці «волинської різні» влітку цього року не з’явився.
20 листопада цікаву колонку з цього приводу написав Марцін Войцєховскі.
«Лєх Качинські не патронував волинських урочистостей, влаштованих у липні обласними організаціями та IPN, бо вони явно носили антиукраїнський характер, були односторонніми, конфронтаційними, переповнені радше нехіттю до України, аніж думкою про об’єднання наших народів», - писав автор.
«…В українській історіографії останнім часом з’являється щораз більше розробок, що не заперечують вкладу націоналістів в досягнення української незалежності, але й водночас підкреслюють темні сторони їхньої діяльності – наприклад, терор проти поляків чи звичайних українців, особливо у повоєнні роки. Але про це я не прочитаю в (газетах –
) Nasz Dziennik чи Rzeczpospolita. Зате довідаюсь, що «Україна стає коричневою»…»Завершує свою думку пан Войцєховскі такими словами: «Президентові за це належиться повага, а його політика щодо України є однією з світліших сторін його урядування. Обурення правих газеток цього не змінить».
Словом, все змінюється. Незмінною залишається лише проукраїнська позиція видання Gazeta Wyborcza. Для нас це на тлі цьоготижневих матеріалів в інших західних виданнях також цілком може бути «світлішою стороною».
Комментариев нет:
Отправить комментарий